10 FAQ МОН, або часті питання та відповіді до Міністерства освіти та науки України

                                                                                                   

Варіант А чи варіант Б?

Пророцтва - справа невдячна. Але, на щастя, мені не потрібно пророкувати. Напружмо мізки і перенесімося в лютий 2016-го року  у зал, де відзначатиметься друга річниця відтоді, як очільниками Міністерства освіти і науки України (далі – МОН) стали, так би мовити, обранці Майдану. От які б відповіді прозвучали від них на поставлені нижче питання.

Варіант А 

Питання 1. Як вдалося прийняти рамковий закон «Про освіту»? 

- Це був складний політичний процес. Кабінету Міністрів України (далі – Кабмін) дуже важко впроваджувати реформи без підтримки Верховної Ради (далі – ВР) та суспільства. Ми прийняли закон, але ж тепер дуже складно його імплементувати, бо звідусіль з’являється опір, та й нема коштів для втілення тих величних мрій, здійснення яких ми так прагнули, коли створювали цей документ. 

Питання 2. Хто готував цей закон?

- Звичайно, все вище керівництво МОН, а також європейські та вітчизняні експерти. Текст закону довелося писати майже власноруч, щоб не допустити в ньому помилок. До того ж, щоб задовольнити стейкхолдерів освітнього процесу та депутатський корпус від різних політичних сил і водночас отримати погодження в Кабміні, ми були змушені вносити необхідні правки нашвидкуруч, і пишаємося собою, бо зробили титанічну роботу, врахувавши запити і пропозиції усіх зацікавлених сторін. Закон прийнятий. Завдання Кабміну виконано. І це найголовніше, а вносити доповнення чи змінювати щось в документі, то вже справа простіша.

Питання 3. Звідки знайшлися гроші для проведення змін? 

- Дякуємо за запитання. З грошима ситуація найскладніша. Їх нема. Ми припускали, що коштів не вистачатиме, але ж не сподівались, що все буде так катастрофічно. І тому, певна річ, без належного фінансування не можемо розпочати роботу.  Але ми не опускаємо руки. Утримувати систему управління освітою в стабільному стані нелегко. Однак ми докладаємо для цього усіх зусиль.

Питання 4. Яка ваша візія щодо розвитку педагогічної науки та Академії педнаук?

- Ви знаєте, ми дуже раді, що в МОН є хоча б один інститут, на який можна вплинути.  Тепер він називається Інститут модернізації змісту освіти. Довелося його перейменувати, щоб не тягнувся негативний шлеф з минулого часів Табачника. Але на Академію педнаук з її 16-ма інститутами впливу ми не маємо.  Там справи вершаться автономно, а ми своїми силами активно намагаємося реформувати українську освіту. 

Питання 5. Як впливає криза педагогічних кадрів на якість освіти?

- З одного боку, ми не маємо коштів, щоб виплачувати гідну зарплатню нашим вчителям, а з іншого, не можемо байдуже реагувати на низьку якість роботи деяких з них. Тому було прийнято рішення удосконалити систему звітування, моніторингу та атестації, збільшити кількість виїзних та невиїзних перевірок, щоб максимально точно і об’єктивно визначати тих, кому не місце у навчальних закладах. Крім того, ми впевнені, що результати цьогорічної Державної підсумкової атестації та ЗНО будуть вищими, оскільки вони безпосередньо впливатимуть на учительську зарплатню. 

Питання 6. Чи потрібні обов’язкові уроки патріотизму?

- Звичайно, так! Ми довго працювала над навчальними програмами. Звісно, роботу потрібно продовжити й надалі, аби вони стали максимально повними та дієвими. Правда, виникає питання щодо граничної завантаженості учнів, але ми вважаємо, що деякі години із варіативної частини плану (малювання, музики та фізкультури) можна замінити уроками патріотизму. Ми ж всі більше не хочемо  війни!

Питання 7. Які перспективи розвитку домашньої освіти та інших альтернативних форм навчання?

- Ви свідомі того, що допустити будь-якого роду сектантство у школі ми не можемо. Щоб держава й надалі тримала все під контролем, відповідальною за такі процеси буде школа.  Певна річ, хто виявить нагальну потребу навчатися в іншій формі, зможе це реалізувати, заручившись підтримкою відповідних органів управління освітою та низкою необхідних документів. 

Питання 8. Як відбувається фінансування освіти?

- Освіта - це найвище соціальне благо. Воно повинно бути якісним і рівнодоступним, як зазначено в Конституції України. І ми, з боку держави, робимо все, аби це можливо було реалізовувати. Дикий капіталізм в царині освіти, конкуренція за виживання  серед «сильніших закладів» - все це могло би призвести до значних змін і розбалансування всієї системи! Крім того, за бортом могли би залишитися ті діти, котрих батьки «посилають в школу наїстися». Тож ми застосовуємо всі можливі засоби контролю над закладами освіти задля забезпечення необхідного рівня якості освіти. 

Питання 9. Як вчинили з малоформатними школами? 

- Ми з’ясували, що на освіту однієї дитини в малій школі витрачається у п’ять разів більше, ніж, наприклад, у звичайній. Тому за перший рік роботи в цьому напрямку вдалося закрити близько 3500 шкіл. Хоча завжди доводилось стикатися із незрозумілим опором. Усі діти із закритих малих шкіл, де майже й не було вчителів-предметників, тепер направлені у великі школи в районах. Ми не плануємо зупинятися на досягнутому, тому що вивільняються бюджетні кошти, які будуть спрямовані на ремонт великих шкіл, щоб створити хорошу інфрастуктуру. Цього року на черзі до закриття ще близько 2000 шкіл. 

Питання 10. Хто відповідає за якість обо’язкових грифованих підручників?

• Наш оновлений Інститут модернізації змісту освіти повинен забезпечити повноцінну та прозору роботу у процесі відбору та грифування підручників. Громадська рада при МОН,  а також інші активні громадяни беруть участь в обговореннях та висловлюють пропозиції щодо якісного наповнення підручників. У міру сил ми вносимо ці зміни. Ви ж розумієте, що брак коштів  заважає процесу удосконалення підручників, але ми робимо все можливе!

1. Можливістю розпоряджатися коштами на цільових ощадних рахунках кінцевим споживачем освітніх послуг - батьками.

1. Декларативним порядком ліцензування освітніх послуг (замість дозвільного, який гарантовано призводить до корупції та звуженню можливостей до розвитку). 

1. Розвитку мережі незалежних (в тому числі і недержавних) центрів оцінювання якості освіти.

1. Широкому вибору пропозицій від надавачів послуг, що призвело не стільки до конкуренції навчальних закладів, скільки до різномаїття пропозицій, що необхідно, зважаючи на унікальную природу кожної людини.

Звучить цілком пристойно. Чи не так? Але яка по суті ця реальність за планом А? Недалекоглядне планування. Безпорадність у діях, викликана перебуванням в утопічних ілюзіях і отриві від дійсності. Недолуга оцінка ресурсів. Вузість масштабу проектування змін. 

Навіщо ломитися в зачинені двері, і не бачити колосальні пласти можливостей, які буквально прориваються із суспільства крізь асфальт зарегулюваного державою підходу? 

Тож, крім очевидного варіанту А, який на нас чекає, якщо не відбудуться значні зміни в освітній сфері, пропонуємо неймовірний варіант Б, «народжений» думками суспільних лідерів та активістів, котрі прагнуть реальних змін в освіті. Звісно, який можливо було викласти в статті.

Варіант Б 

Питання 1. Як вдалося прийняти рамковий закон «Про освіту»?

По-перше, ми не стали міняти коней на переправі. Тому у травні 2015 року  взяли повний текст закону «Про освіту», робота над яким почалася при Комітеті ВР з питань освіти та науки близько 6 років тому. А після Майдану цей закон набув нового розуміння завдяки активній участі у його прийнятті багатьох свідомих представників суспільства, котрі сприяють позитивному перетворенню нашої країни у всіх сферах життя.

По-друге, упродовж двох тижнів було створено зручний у користуванні спеціальний сайт, де пропонувався відкритий діалог про кожну із статей закону, оскільки текст ще потребував допрацювань. Ми стали піонерами в державному управлінні, реалізувавши процеси прямої демократії та провівши пряме відкрите голосування за такий законопроект на цій платформі. Обговорення тривало 3 місяці. Пряме народне голосування - 2 тижні.

Питання 2. Хто готував цей закон?

Наше основне завдання полягало в тому, щоби оприлюднити робочий варіант тексту законопроекту через інтернет-платформу закликати всіх стейкхолдерів до відкритих дій. Після перших сміливих думок кількох лідерів для інших вже стало справою честі підтримати роботу над цим законопроектом, тому що весь процес відбувався прозоро. До проектування закону приєдналися різні зацікавлені сторони: батьки, директори шкіл, вчителі, урядовці і, певна річ, депутати. Тому, коли законопроект надійшов до ВР, голосування стало лише справою техніки. Тож тепер не виникає якихось питань щодо саботажу чи складнощів у імплементації. Усе суспільство було готове до змін і усвідомлювало, що може трапитись. 

Питання 3. Звідки знайшлися гроші для проведення змін? 

Коли ми оприлюднили проект для народного обговорення і роботи над ним, так би мовити, колективного розуму, то знали, що бюджетного фінансування освітньої галузі буде ще менше, ніж  в 2015 році. Тож ми не витрачали часу на розробку закону для додаткових витрат, а вирішили знайти механізм, який би компенсував дефіцит коштів.

Сьогодні (нагадаю, за альтернативною версією для 2016 року) держава витрачає на галузь освіти на 40% менше, ніж це було в 2013 році, - 60 мільярдів грн. По своєму ліжку простягаймо ніжку. Ми відповідальні того, що країна мала зупинитися проїдати бюджет та кредити. Тим не менш, це значні кошти. Щоб використати їх раціонально, ми звернулись до Міністерства фінансів (далі – Мінфіну) із проханням вирахувати середню суму витрат на навчання для кожної дитини у віці від 4-х до 18-и років. Це зробити було нескладно і швидко. Визначена сума була зарахована спершу на безіменні освітні ощадні рахунки. Потім кожна сім’я отримала можливість оформити освітній ощадний рахунок персонально на свою дитину.  Далі ці кошти надходять на рахунки тих надавачів освітніх послуг, які були обрані батьками.

За такою схемою, держава інвестує у розвиток своїх громадян, а натомість один раз у рік учні зобов’язані підтверджувати виконання державного стандарту, що передбачає володіння мінімальною базою знань та навичок. Усі варіативні, профільні, додаткові можливості батьки фінансують самі. Таким чином, держава тепер не фінансує із зібраних податків морально застарілі будівлі, нікому не потрібні приміщення, зайві підручники та іншу інфрастуктуру. Натомість батьки беруть на себе відповідальність вибирати такі освітні послуги, які вони вважають максимально бажаними для своїх дітей, отже і контролюють якість їх надання.

До того ж весь матеріально-технічний ресурс став доступним для цільового використання усім тим, хто виявив бажання здійснювати освітні послуги. Тож в освітній сфері з’явилися додаткові ресурси, а кожен навчальний заклад збалансував власну систему управління.

У закладу освіти з’явилася відповідальність перед реальними споживачами освітніх послуг. Це призвело до активного діалогу всередині шкільних громад,  між педагогами, керівництвом шкіл, батьками та дітьми. Почало народжуватися реальне партнерство і цілісний освітній простір.

Питання 4. Яка ваша візія щодо розвитку педагогічної науки та Української академії педагогічних наук?

Педагогічна наука - це прикладна наука, тому ми допомогли Академії педагогічних наук (далі – Академія педнаук) отримати доступ до динамічної карти замовлень, представленої на нашому сайті. Що мається на увазі? У МОН надходить багато ідей та пропозицій щодо наукових розробок, проведення освітніх тренінгів, семінарів, конференцій тощо, зумовлених попитом серед самоврядних  навчальних закладів, організаторів навчальних проектів та інших осіб, зацікавлених сферою освіти.  Тож Академія педнаук та її стурктурні підрозділі тепер виконують такі замовлення, забезпечивши методичний супровід і пов’язані з ним послуги.

Зараз також відбувається перехід Академії педнаук та її інститутів до самоокупності. Цей процес є містким, тому і розтягнутим у часі. Деякі інститути розформовуються, деякі об’єднуються, а деякі почали процес корпоратизації та приватизації майна.

Питання 5. Як впливає криза педагогічних кадрів на якість освіти?

У законі були передбачені перехідні положення з терміном дії до 3-х років задля трансформації освітньої галузі. Навчальні заклади отримали можливість приймати на роботу не лише працівників із педагогічною освітою, а й усіх інших ініціативних людей, майстрів своєї справи, котрі зацікавлені в освітній сфері і готові робити все для її позитивного розвитку. Такі кандидати на ту чи іншу посаду повинні пройти конкурсний відбір і отримати погодження про співпрацю від директора школи, котрий бере особисту відповідальність за обраних працівників. Тому зараз дефіциту в активних яскравих особистостях, які все життя відчували своє призначення вчити та виховувати дітей, ні в містах, ні в маленьких селах немає. Батьки поставлені в такі обставини, що мають об’єднуватися в спільноти, вести діалог з громадами та брати активну участь в організації належного освітнього простору.

 Крім того, на період 3-х років ми запровадили декларативний спосіб ліцензування освітніх послуг. Якщо фізична чи юридична особа вирішила надавати освітні послуги, то вона офіційно повідомляє у встановленому порядку про свої плани, концепцію та дії. У разі невиконання заявлених дій передбачається судовий порядок розгляду справ по оскарженню неналежних чи неякісних освітніх послуг та скасування ліцензії в господарському суді.

Питання 6. Чи потрібні обов’язкові уроки патріотизму?

Зважаючи на те, що рамковий закон передбачає, крім економічної, юридичної, ще й академічну автономію, навчальні заклади винаходять найрізноманітніші способи для прищеплення учням почуття патріотизму, враховуючи думки і побажання різних сторін (як громад, шкільних спільнот, так і батьків та дітей). Дехто посилено штудіює історію Київської Русі та аналізує витоки автентичності українців, дехто організовує школи для хлопчиків за традиціями козацького війська тощо.

Питання 7. Які перспективи розвитку домашньої освіти та інших альтернативних форм навчання?

Останнім часом спостерігається небачена активність серед пошуку нових альтернативних форм навчання, а також надходження у сферу освіти коштів на їх реалізацію.  Це було обумовлено двома обставинами:

1. Можливістю розпоряджатися коштами на цільових ощадних рахунках кінцевим споживачем освітніх послуг - батьками.

2. Декларативним порядком ліцензування освітніх послуг (замість дозвільного, який гарантовано призводить до корупції та звуженню можливостей до розвитку).

За законом, якість освітніх послуг була забезпечена завдяки таким чинникам:
1. Розвитку мережі незалежних (в тому числі і недержавних) центрів оцінювання якості освіти.2. Широкому вибору пропозицій від надавачів послуг, що призвело не стільки до конкуренції навчальних закладів, скільки до різномаїття пропозицій, що необхідно, зважаючи на унікальную природу кожної людини.

Питання 8. Як відбувається фінансування освіти?

МОН наслідує принципу - «гроші ходять за дитиною», який реалізовано в механізмі персоніфікованих освітніх ощадних рахунків, кошти на яких можуть бути витрачені згідно з «білим переліком» надавачів послуг. Тобто кожна дитина має власний освітній ощадний рахунок, яким розпоряджаються батьки, обираючи необхідні, на їхню думку, освітні послуги із запропонованого відкритого списку.  

Управління та контроль грошовими фондами здійснюється недержавними фінансовими організаціями, в тому числі банками, які отримали відповідні повноваження від Мінфіну та конкурують між собою. Надавачі послуг потрапляють до списку згідно із заявами власників рахунків після їх розгляду та прийняття рішення посадовими особами цих уповноважених організацій. Конкуренція уповноважених організацій та кримінальна відповідальність їх посадових осіб є запорукою відкритого та динамічного процесу забезпечення широких можливостей для фінансування освіти дітей, але ж з додержанням цільового використання цих коштів.

Питання 9. Як вчинили з малоформатними школами? 

Малоформатні школи у селах перетворилися в культурні осередки із власним самоврядуванням. Тому поступово почався процес оживання та оновлення 5000 маленьких сіл, у кожному з яких ще минулого року по школах було менше 100 дітей. 

Уже з моменту оренди приміщень для осередків розпочався бурхливий процес свідомого громадотворення і діалогу між жителями сіл. На кошти, самостійно знайдені для освітніх послуг (розраховані, наприклад, на 20-30 учнів), батьки забезпечують доступ до інтернету, укладають контракти із молодими ініціативними спеціалістами, котрі працюють тьюторами та організовують освітній процес у таких осередках. Молоді педагоги також знаходять освітні можливості для реалізації учтівських науково-дослідних робіт у районних школах, де керівництво радо надає в оплачувану оренду свої обладнані лабораторії чи навіть забезпечує проведення занять для груп дітей з таких осередків. 

Районним школам стало вигідно вкладати кошти у свої лабораторії саме для дітей із таких освітніх сільських центрів чи для учнів, що обрали домашнє навчання. Крім того, роботою осередків зацікавилися інвестори, відомі на увесь світ. Вони вже беруть участь у проектуванні декількох інтерактивних наукових музеїв, які теж слугуватимуть новим виміром для освіти дітей, студентства, та популяризації науки. 

Питання 10. Хто відповідає за якість обов’язкових грифованих підручників?

Ми ж усі розуміємо, що сучасний світ розвивається дуже швидко і стрімко. Тому поки відбудеться процес написання, грифування, а потім друкування підручників, то їх зміст уже встигне застаріти.  До того ж на полицях шкільних бібліотек  вже й так багато посібників припадають пилом. Наразі важливішою є майстерність провідника – вчителя, вихователя чи будь-якого іншого педагога, котрий знаходитиме необхідні навчальні матеріали та визначатиме час і місце для продуктивної роботи з учнем. Відмова від державного замовлення на виготовлення обов’язкових підручників стала поштовхом для виробництва електронних освітніх ігор, інтернет-платформ, медіаконтенту та створення інших сучасних дидактичних матеріалів. Тож в ефективному навчальному процесі грифовані підручники – відголоски минулого.

У житті часто трапляються такі моменти, коли відчуваєш, що стоїш на роздоріжжі, і потрібно вирішити, куди йти: наліво чи направо. У кожного завжди є вибір.

Анастасія Кислинська, консультант та проектний менеджер із створення та імплементації нових форматів освіти, життя і відпочинку, активіст громадського руху батьків «Новий формат освіти», мати двох синів.