5 декабря 2017 г.

Неэффективно...


Соткано из мыслей и чувств 
о процессе и в процессе 
работы академического тьютора.


...Запланировать с вечера новый материал, красивой табличкой, вызывающе идеальной в своей структурности и информативности. Минимизировать теорию, добавить практические задания - простые, но с шагами на усложнение, разбавить играми, парадоксальными задачами - стараешься, выуживаешь из бесконечно мусорного хаоса нужное, полезное, интересное..
Похвали себя, девочка, хорошая работа, нет -  прекрасная, сама б так училась, было б у кого…

Раскопировать на все рабочие компьютеры, сменить всем раскладку, переставить столы, подключить мышки и wifi, опустить стулья..  Вдох-выдох. Старт?

Где они? 14:05, 14:10. Всегда найдутся дела важнее. Интереснее? Гасить в себе укол ревности к появившемуся в одночасье всему не моему, отвлекающему, завораживающему.
С трудом удерживать приветливую улыбку. Постараться отвлечься. Выбрать удобное место, с которого видно всех вновь пришедших, за удобным креслом.. Старт?

Подтягиваются первые. Лениво выбирают места, поднимают стулья (зачем? зачем так много нелогичных действий?). Ёрзают на стульях, клацают бездумно по файлам (упс, сюрприз не удастся уже), начинают скучать.. Надо начинать. Вот так, недособранными? Их всего-то там 7 человек, что ж так собраться сложно, а?

Первые слова тонут в шуме от катающихся столов, открывающихся дверей. Переговариваются, перекрикиваются, смеются. Ощутить кожей, как растворяешься в этом моменте - была, и вот сейчас - почти нет, почти призрак, незамеченный, забытый. Замолчать, резко оборвав слово, враз ощутив себя такой бесконечно ненужной этой суетливой гурьбе...

Засмотреться в окно, улетев в заоконную тишину, и лишь через минуту осознать такую же тишину в комнате, вдруг заполнившейся стушёванными лицами, с не до конца всерьёз виноватыми глазами...  Просят начинать. Заново? Да, потому что не расслышали или не поняли. Старт. С начала.

Затараторить по привычке, выкидывая факт за фактом, по испуганным взглядам отстраиваясь и потихоньку смягчая темп. Аllegro - andante - largo.
Нет-нет, если в largo, мы вообще ничего не успеем.. Они как будто слышат внутреннюю тревогу и всё меньше слышат говоримое вовне. Тормозят? Издеваются?
Стоп. Они не специально. Схвати себя за холку, вечная отличница, у них свой темп, они не виноваты, что это так сложно - слушать и слышать…

14:15. Не пустить последнего, опоздавшего. Принцип или правило? Пару мгновений смотреть в обиженные глаза, твердо повторяя правило, и ещё минут 10 терзаться - а правильно ли, а на благо ли.. 10 минут? Врёшь - намного дольше..

Враз посерьёзнели лица. Ощущение себя избранными? Допущенными? Это для этого ты вводила правило, да?
Вытащить себя из дебрей самокопания, тем более, что серьёзность резко сменяется смехом, перешёптываниями в полукрике. Как им это удаётся – так громко шептать? Интересно, меня вообще слышно, если даже я себя не слышу?

Повышать голос. Просто говорить громче, ежесекундно отслеживая, чтобы повышенный голос не стал похожим на крик. Обволакивать его мягкостью в конце выкрикиваемых фраз.
Повторять инструкции по 10 раз. С нарастанием, опускаясь на низкий грудной голос, говорят, басом лучше слышно, особенно среди их звонких голосов. Хрипнуть резко, без предупреждения, опять, эх…
Сдаться, встать с места, подойти к каждому, пояснить, включить, пояснить ещё раз.. Больше так и не вернуться за своё место, не присесть..

Сказать что-то банальное, из практики, лёгкое. Смотреть, как заворожено повторяют, пробуют, отменяют и пробуют снова.  Где, где, в каких источниках указано, что ctrl+B и последующее за этим увеличение букв может занять детей на 10 минут? Что они будут показывать это друг другу, “танцевать” словами, меняющимися в ширине, бесконечно копировать и вставлять, отменять и отменять отмену… 10 минут? Really?

Убрать издёвку даже в мыслях, вычистить до кристальной чистоты. Серьёзней, ещё серьёзней. Да, конечно, это очень интересно. А если сделать 10 раз и отменить 10 раз, то останется пустой лист. Давайте вместе попробуем…
Так, в этом моменте не сойти с ума. Надеяться, что скоро всех отпустит. 

Выбиваться из собственного графика уже где-то на треть, не найти время, куда всунуть теорию. Ухватиться за крайне интересную информацию, выбросить её, почти выкрикнуть.. Она гулом проносится мимо, не залетая никому в уши, не цепляя, не вызывая ни малейшей реакции. Хорошо, ладно, пусть.. Тихо-тихо, не паниковать.

Смотрите, смотрите! Это они мне? Это они серьёзно думают, что мне нужно показывать, как получается выделить слово? Как заедает клавиша, если нажать 100500 раз? Чтобы вместо движения дальше остановиться на этом моменте, неизменно требуя, чтобы именно я оценила, отметила?
Вот такими широко открытыми глазами? А может..  это действительно важно?

Отмечать, не оценивая, улыбаться, не восхищаясь, подсказывать, не подсказывая. Останавливать себя на каждом полушаге. Растёшь, девочка, задёргиваешь себя всё больше, раньше и половины б не заметила. Правда, кто-то обещал, что дальше будет легче, - ага, прям щааас…

Нарастающий шум и всё большая рассинхронизация, каждый хватается за своё, в своём темпе, параллельно нащёлкивая всё новые и новые окна ошибок, случайные закрытия программ, удаления файлов. Методично, почти легко перелетать от одного стола к другому, шептать, успокаивать. Давай теперь по кругу в  другую сторону, а то уже кружится голова.  

Внутри заканчивается тишина и нарастает внутренний шум. Проглоченный? Вот здесь, в этом моменте понимаешь, за что любят авторитарные системы, сказал бы “Стоп” - и тишина… Ну ты же дальше, круче, мудрее уже? Вот и давись своим шумом, заедай его по уши, так чтоб снова по ночам в голове гудело…

Тянутся, хватают за руки. Им не просто слова нужны, а так, чтоб с головой стояла рядом, пока делают ошибку за ошибкой, находя свой собственный путь, по привычки требуя правильного ответа на каждом повороте. Нет, не отвечу. Буду рядом, помогу исправить кучу новых ошибок, дождусь, пока поймёт…
Такой победный крик, от которого закладывает уши. Интересно, на первом этаже слышно?
Отойти, чтоб перестать ассоциироваться с этой микропобедой в мгновение, чтоб соединить его с его действием.. Выдох. Следующий.

Эй, ты поймала этот момент? Потом скажешь, что ничего хорошего. А ведь была неплоха, хотя и еле дотянула, не сорвавшись. Давай, выше голову, ещё только середина занятия…

План съехал так далеко, что даже выровняться не получится. Идти за детьми можно только по той дороге, по которой самой не страшно. Или страшно? А если страшно, то кому кричать? Давайте покричим вместе, хуже уже не будет.

Главное, чтобы этот перестал плакать. Не научилась ещё спокойно принимать слёзы. Чтобы вот так, от того, что файл куда-то потерялся... Нет, не готовилась к такому, ооочень слабо себе представляла, как это - вытирать следы от размазанных по экрану слёз. Сенсорный экран, вот. Это вы специально, да? Зато теперь смеётся. Отделалась легче.

А этот набирает со скоростью черепахи. Ну да, он же ещё плохо знает буквы. Надо что-то сделать, чтобы он двигался с той же скоростью, или меня сейчас разрежет пополам такая работа. Пополам, точно! Минигрупповая работа - счастливый выход. Зато эти уже побились. Тихо-тихо, не паниковать.

Разные, они разные, даже в том, в чём могли бы быть хоть немного похожими. Счастливые в своём умении даже элементарные вещи делать по-своему. 100 разных ошибок – это уже групповой опыт, если б в этом гуле они готовы были его друг у друга перенимать. Мечтай.

Время сужается и расширяется, совершенно не касаясь реальности. Где мы, кто мы, что мы вообще здесь делаем в этом бесконечном шуме под видимостью курса..

Да, кстати, давайте что-то вобьём в поисковую строку. На секунду зажмуриваюсь от собственного промаха. Ты хоть представляешь, что они сейчас вобьют как “что-то”? Уже заготовила способы коррекции и объяснений?
Задержи дыхание, сейчас будет..

“Спільношкола”. Они серьёзно ВСЕ ищут свою школу? В гугле, в Википедии, в жизни? Вот так, синхронным голодом накидываясь на информацию, вводя неумелыми пальцами, вспоминая по ходу буквы..
А почему нет в Википедии? А давайте создадим…
Лапушки, конечно, вы и создадите, давайте немного подрастёте, совсем скоро, дайте только я отдышусь…

Карты. Конечно, карты. Оказывается, МЫ есть на карте. Открытие из ряда экзистенциальных. Мы существуем. Мы имеем право на?

А вот здесь, смотрите, машина, а тут какая-то кошка, а поедем ко мне домой.. Нет, мы не знаем улицы, мы просто помним дороги…
Они “поедут” домой, пока ты будешь перебирать в голове способы ещё что-то сказать, ещё что-то впихнуть в это бесконечно неэффективное занятие.

Слушайте, ну, послушайте, вот есть координаты, даты съемки… Нет, не интересно? А, ну да, это твой дом, только 2 года назад, а сюда ты ходишь на баскетбол, а сюда…

Меня больше не слышно, их с головой съел какой-то новый нереальный по силе интерес. Умолкать, пятиться к двери, выйти. Не чувствуют, не видят, не осознают, что что-то поменялось, гудят, разговаривают, показывают друг другу..

Стоять, опираясь на дверь с внешней стороны. Пытаться отдышаться. Анализировать. Грызть себя за всё неудавшееся.
Но спиной ощущать непрекращающийся гул… Уже нашли Уругвай и лазят по его улицам.. А вот, смотрите, я нашёл Дрезденскую галерею..

...Неэффективно, говоришь?


Ноябрь, 2017
© Анна Усова

23 ноября 2017 г.

За рамками. Відповіді на питання до засновника Спільнокшоли, що не увійшли в матеріал Platfor.ma

Інтернет-журнал готував матеріал про прогресивних батьків. Питання були поставлені. Відповіді написані. Але ж формат відповіді в декілька разів перебільшив розмір тексту, що в решті решт потрапив до публікації. Тут навожу повний текст відповідей і декілька моїх улюблених фото, які теж не увійшли. 


1. Назвіть, будь ласка, членів вашої родини: як їх звати, а також вік дітей. 

  1. Я, 2) мій чоловік Андрій Кислинський, 3) Борис - йому 18 років, 4) Гріша - 8 років.


2. Якою, на вашу думку, має бути роль батьків і стосунки в сім’ї?

Батьки і діти - це найближчі люди. Так в ідеалі має бути. Головним в сім’ї є щирість стосунків. Бути самому справжнім та здатним приймати дитину у всій її різноманітності проявів, як приємних так і навпаки. 

Дуже складним для всіх батьків є свідома відмова від нав’язування власних очікувань та бачень того, що і як має бути у дитини. Підтримати, якщо є потреба, ресурсно, але сприяти прийняттю рішень дитиною, замість просування своїх рішень через гру в «умовну любов» або договор «ти - мені, а я - тобі», тощо. Дати можливість дитині робити свої власні вибори і потім нам, батькам, мужньо триматися, з вірою у дитину, що навіть неприглядні наслідкі якихось рішень дитина має право мати. 

Дитинство - це пора активних змін самої дитини від залежності до незалежності.  І якщо вчора воне не могла приймати це рішення, то сьогодні не зчулися, як вона готова. Але ми, батьки, не встигаємо це зрозуміти, коли вже потрібно. 
Тож краще дивитися на світ очима і серцем самої дитини. Відчувати із середини те, в чому є потреба. Більше відчувати ніж думати - так це точно! 



3.  Як і чому ви заснували «Спільношколу»?

Якщо говорити про привід, то він очевидний: коли молодшому сину виповнилося 6 років я не бачила школи, яка би відповідала моїм вимогам. 


До речі,  альтернативи Спільношколі на тепер я теж не бачу. Зівсно, це як би я мала обирати для своєї дитини тепер незалежно від проекту «Спільношкола».:-)

Якщо говорити про причини, то я займалася розробкою нових форматів освіти з 2010 року. Я тоді бачила, що навіть у Брітиш Інтернешнл скул, до якої ходив с 1 по 4 клас старший син, не має відповіді на те, куди дівається мотивація дитини до навчання. 

Як тільки я усвідомила, що традиційна масова сиситема освіти індустріального типу будь у якій країні не відповідає потребам сучасності та морально застаріла як формат, я почала шукати, аналізувати та вивчати приклади, що можна було би назвати новим форматом по суті. Я їздила та знайомилася з найбільш цікавим для мене досвідом. Входила все далі і далі вглиб основ, на яких грунтуєтсья освіта і взагалі пізнання, як такі. 

Зараз Спільношкола - це діючий пілот інноваційної школи з міцною концепцією та робочою методологією. Не знаю, коли саме ми зможемо мати й відповідну інфрастуктуру, що сприятиме реалізації концепції нового формата, але впевнена, що не за горами, так і буде.   spilno.school - cайт проекту. 



4. Який для вас головний критерій її успіху? Чи були вже якісь надихаючі історії, пов’язані зі школою?

Є три центри сприйняття/впливу в школі: батьки, діти та команда. Головним критерієм зі сторони батьків є довіра до школи. Для дітей - коли дитині подобається ходити до школи. Для Команди - коли члени команди захоплені тим, що роблять. 

Надихаючі історії. Скоріше, це не історії, а факти:  попри трафік у години-пік батьки обирають приїздити до нас з далеку, не тільки з інших районів міста й навіть з Бориспіля, Чайки та Романкова. Це ж можна сказати й про членів команди. 

Ще один факт. Для дітей - це смуток, що є канікули. Хоча вони в Спільношколі вдвічі коротші ніж в звичайній (55 днів /120 днів). 

5. Як це, за вашим досвідом, – виховувати нове покоління? Які їхні особливості? Який підхід до них потрібний? Як потрібно навчати сучасних дітей?

Нове покоління дітей знаходиться у неймовіно бурхливому потоці інформації й відчуттів із самого малку. Світ навколо змінюється дуже швидко. І це продовжуватиметься.

Зрозуміло, що кожна дитина унікальна та моє свої власні особливості, але є певна стрижнева тенденція, яку можна бачити тепер у всіх дітей. Діти мають високий рівень чутливості: нервової, фізичної, в сприйнятті емоцій інших, або вразливості до будь-якої форми впливу. 

Те, як це може проявлятися, вже наслідки: сповільнений або прискорений розвиток мовлення/читання/письма або будь-які форми алергій, або швидкість, або питання до фокусування та уваги, або навпаки уповільненість рухів, впертість, агресивність і ще багато інших проявів, які змушують пристосовуватися дорослих, бо ігнорувати це не можливо.  

Як навчати? - 
  1. Поважати гідність дитини та її право на свій шлях дослідження життя і себе у ньому (тобто бути готовим прийняти і помилки в тому числі).
  2. Підтримувати та допомагати, коли є запит на допомогу
  3. Обіймати дитину своєю увагою, але не тим прискіпливим спогляданням як у контролера, а серцем, відчуттям, щоби бути здатним розуміти коли є саме запит. Іноді він може бути без слів. Часто це називають - бути у контакті.
  4. І ще - бути у контакті із собою, тобто знати та розуміти власні реакції,  потреби, таким чином тримаючи свою внутрішню структуру, бо тоді дитина берез за модель як це опиратися - на внутрішню цілісність.

Це стосується принципіальних підходів як вдома, так і в закладах освіти, як для батьків, так і членів команди. Але інструментарій, як цього досягати вдома і в школі суттєво різні. 

Наприклад, вдома ми маємо індивідуальний особистісний зв’язок, який будується за рахунок інідивідуальної уваги.  А школа - це вже система взаємозв’язків: діти - педагоги, дитина - інші діти, діти - батьки, педагоги-батьки — тому тут має працювати  комплексно все освітнє середовище. Його потрібно комплексо та системо спланувати, а потім на цій основі «пророщувати» організм школи через зв’язки. 

Якщо ставка робиться в школі на індивідуальний особистісний зв’язок, то це скоріше не школа, а замінник сімейних стосунків. Але факт - на це теж зараз є попит з різних причин так може складатися.


6. Які уміння, навички та риси характеру потрібно прищеплювати сучасним дітям, щоб вони добре почувалися у майбутньому?

Колись хороша мама мала привчити дитину чистити зуби та мити вуха, щоби вийти нормально в люди, на роботу. Тепер ми маємо говорити про інший рівень гігієни та чистоти. В сучасному світі неможливо жити (якщо ми не обираємо існування) без внутрішньої роботи через усвідомлення: самоусвідомлення, усвідомлення відчуттів інших та увідомлення зовнішніх умов. 

Проблема в тому, що раніше батьки вчили тому, що вміють та роблять самі. А зараз в нас ситуація така, що дуже невеликий відсоток дорослих демонструє здатність гармонійно жити в сучасному світі. 



7. Як утримувати баланс між школою, гуртками, іншими «дитячими» справами та дитячою свободою?

«Дитяча свобода» - це не вседозволеність. Якщо є певні рамки, то вони 1) мають бути справедливими і зрозумілими 2) батьки самі мають бути чесними, з одного боку з собою, коли не піддаватися на маніпуляцію дитини, а з іншого боку з дитиною, коли самим буде хотітися вдаватися до маніпуляції чи примусу.
Свобода - або її поважають, або її зневажають. Природовідповідний для себе баланс може знайти кожна родина, де дитина має свободу вибору, а батьки сприймаючі та підтримуючі. 

8. У  чому син перевершує вас? Яким речам ви у нього навчаєтеся?

Обидва перевершують мене у рівні проникливості. Боря здатен розуміти сутність справи одразу. Не ведеться на «блистівки» чи приязну форму подачі. І тоді спокійно  тримаєтьсяся на цьому без зайвих вимушених ситуацій. 

Боря в гостях у Спільношколи. Розповідає про свої картини.


У молодшого проникливість другого змісту - до дії.  Є така популярна молитва: Боже, дай мені спокій прийняти те, що не можу змінити, Відвагу змінити те, що можу, І мудрість відрізнити одне від другого. Гріша може часом бути дуже наполегливим у своїх пропозиціях чи бажаннях, але коли він легко і просто сприймає обмеження, чи раптові зміни обставин, відмови. Тому ні йоти енергії не витрачає на марну внутрішню боротьбу або із собою або з обставинами. 



9. Що повинні чи не повинні робити батьки, щоб допомогти дітям розкрити свій потенціал у тій чи іншій сфері?

Відчувати, слухати, пропронувати але сприймати без розчарування відмови, не підміняти цілі дитини своїми сподіваннями.

10. Можете назвати основні моменти (принципи, підходи, методологію), за якими працює Спільношкола і які відрізнають її від шкіл традиційних?

Тепер є багато тих, хто знає, чому традиційна школа не відповідає вимогам часу і як не має бути в школі. Але поки дуже мало тих, хто реально знає, як працює нове за підходами, змістом та суттю освітнє середовище. І не тільки в Україні. 

Рік тому проїхала саме інноваційними школами Північної Європи та з’ясувалося, що в них теж цей процес створення нових моделей, хоч і триває на пару десятків раніше, не дає втілювати педагогам все, як воно в ідеалі могло би бути, бо завжди формальні зміни надходять із запізненням. Але не тільки це заважає. Просто все нове має бути винайдено. Майже із нізвідки.

Ні батькам, ні педагогам, ні організаторам чи полісімейкерам мало є на що спертися в своїй уяві. Часто-густо це якісь ідеалізовані картинки, які уловлюють тільки зовнішій прояв того, як це має виглядати. Самерхіл та інші відомі альтернативні школи світу сприяють поширенню теж міфів та фантазій на цю тему. Бо як тільки змінюється контекст, де має працювати школа, змінюються майже всі зв’зки. Школа - це гуманітарна система, що будується на суспільних цінностях, упередженнях і неписаних правилах.  В ній технології не передаються, як на фабриці. 



Всі школи, які є інноваційними будь де, - всі на шляху, де, як би нам того не хотілося, немає на 100% всіх відповідей на всі питання. Можу сказати, що ми в багатьох випадках знаходимося попереду. Візьмемо, наприклад, методику SCRUM, яка почала застосовуватися в деяких старших школах Нідерландів орієнтовно років 6-7 назад. Після аналізу ми зрозуміли, що їх досвід для нас є кроком назад. 

По-перше, в них EduScrum для дітей старшої школи (з 15 років), у нас — з 6 років.  По-друге  — в них робота по Scrum-проектах розвивається в рамках предмета, який викладає окремий викладач. В нас — теми інтегрують знання з різних дисциплін. По третє — в них освітня мета — надбання знань та навичок за предметною програмою. В нас - компетентісна освітня програма під умовною назвою п’ять ключів - 5Keys, суть якої - опанування всім необхідним інструментарієм, стратегіями дій сучасної людини в сучасному світі: здатність мислити, комунікувати, володіти собою, співдіяти з іншими та бути частиною світу. Про це детальніше можна почитати на сайті проекту Спільношкола. Або подивитися в ролику-натхнення, який ми робили для наших дітей. 


На тепер можу свідчити тільки про конкретні здобутки, які вже по факту є. Але чим ближче до обрію, тим далі постають нові рівні завдань для нас.
Ми вміємо працювати без поділу на зафіксовані класи, як відмовитися від стимуляції в прогресі у вигляді будь-який оцінок. Наш освітній зміст побудуваний без розподілу на окремі предмети. А в якості філософської основи ми стоїмо на принципах гуманістичного погляду до буття. Практично в освітньому процесі це означає, що ми не формуємо з дитини потрібне за чиїмось замовленням, або не вливаємо потрібне знання, а ми сприяємо отриманню досвіду через необхідність зіткнення з реальністю, проживання, прийняття рішень та усвідомлення їх наслідків. 

Але фундамент, який не дає схибити чи закосити у споживацький варіант освітньої послуги, що ладна пристосовуватися під будь-який запит, що найбільш популярний на цей момент, і головне  не нашкодити дітям — нашим запобіжником виступає активна роль самого учня в освітньому процесі, яку ми підтримуємо, плекаємо та створюємо умови для її розвитку.


6 ноября 2017 г.

Підсумки першого навчального циклу (Нотатки з 3-го року роботи Спільношколи)

Підсумковий тиждень 1го циклу.


      7-й тиждень циклу "Я - громадянин світу" видався насиченим.  Я би сказала,  з перебором. Самі можете пересвідчитися, якщо подивитеся ще раз пост із  планами на цей тиждень 

       Інопланетяни прилітали, про Землю розказали. "Рада ООН" з питань збереження питної води засідала. Гостей приймали. Тест-драйв створених власноруч ігор провели. Театральні етюди презентували. Із зіркою "Сторожової застави" поспілкувалися. В "Софію", в музей історії Києва та 360-кіно з екскурсією сходили. Глечики трипільскі зробили. На дискотеці відірвалися. Ще встигли додати толоку. Потрібно ж прибратися перед початком нового етапу!

       На наступний цикл в нас буде замість одного тижня ще додатковий святковий. То ж зробимо все розважливіше. 















Цілі для підсумку


     Цікаво було всім. Але головні цілі, які ми ставили для підсумкового тижня, були іншими. І вони досягнуті:

- дітям відчути власний прогрес, 
- батькам теж до цього долучитися і скласти своє враження
- посвяткувати разом завершення одного етапу
- задуматися та прикинути, що змінити на наступний. 

Початок цього року


Відчуття та розуміння того, де ми були на початку, і де ми тепер,  допоможе згадка, з чого починався цей рік. 

В неділю 10 вересня відсвяткували старт нового сезону. Як це було подивитися невелике відео можна тут.

Ми зросли на третину. В тому числі і команда педагогів. Організаційно вийшли на новий рівень: переробили структуру навчальних блоків та почали застосовувати методику SCRUM для просування як по нашій 5Keys освітній програмі, так і для досягнення академічних цілей згідно державного стандарту. 

Замовники, виконавці. А хто діти?

Це означає, що змінилися майже всі процеси і взаємини. Моє улюблене питання: чим відрізняється школа від багатьох інших організацій,  підприємств? І відповідь полягає навіть не в тому, що школа - це гуманітарна (не технологічна, наприклад, система), де пріорітетними є не технології, а людський фактор. Хоча це має значення, але не вирішальне. Думаю, ви знаєте школи, що працюють як фабрики або як бізнес-підприємство з надання послуг.

Головна різниця в тому, що крім замовника (батьків)  і виконавця (команди педагогів) є ще одна ланка - діти. І як раз від цього змінюється все: і замовник стає не типовим замовником, і від виконавця вимагається не виконання завдань понад усе. Наявні результати залежать від дітей. Деякі школи для спрощення життя просто обирають для себе дітей як "сировину" на вході.

Ми можемо дуже чогось хотіти. Планувати. Мріяти. Очікувати. Покладати сподівання. Але це не має вирішального значення в системі взаємин Спільношколи. Підкреслю. Саме в нашій. Тому що  у нас (а так діють ще дійсно в інноваційних школах в світі) є головний керуючий принцип - активна  та усвідомлена роль в навчанні надається самій дитині. 

"Навчіть мене читати" - каже той, хто тільки почав навчання. Або - "мені не подобається, що я безграмотно пишу. Мені потрібно щось з цим зробити, підкажіть, що саме". "Мені хотілося би красиво писати" чи "швидко друкувати" чи "говорити англійською вільно". Це не гіпотетичні вислови. Це те, що фактично чули на підведенні підсумків першого циклу. 








Головний результат


     Для нас отримати запит від  дитини  є найціннішим. Без включення мотивації та усвідомлення власне самим учнем потреби всі намагання "влити" знання, "надати"  навички, "сформувати" поведінку - на перспективу - марні. Знання, як вирішувати рівняння чи  правило правопису не залишаються, якщо не витратити достатньо часу та уваги для планування і обрання власних цілей, а після етапу навчання - самоаналізу та усвідомлення досвіду проживання процесів, що були при надбанні нових якостей. 

     Недавно почула думку від одного тата, що активно шукає та думає про наступний рік: "не дуже важливо, як пройде початкова школа, головне - обрати гарну середню школу, щоби бути впевненим в рівні знань, що надаються". 

     На мій погляд, при відсутності активної усвідомленої ролі дитини як учня - це як будувати на сипучих пісках. Навіть при гарних оцінках не буде впевненості, що у віці 18 років це не тато "вступить" до ВНЗ. Шлях до самостійностіності може й МАЄ початися в школі. Крок за кроком. Відповідальність одразу не з'явиться. Вона плекається. Тому перехід із парадигми, де учень - об'єкт в іншу, де учень - суб'єкт, проходить не за один день. Найтяжче він дається батькам. Бо потрібно зупинитись в своїх очікуваннях.

Ролі. Батьків, педагогів, учнів


    Наші задачі допоміжні. Вони забезпечують сприяння в навчанні. Від батьків вимагається щира зацікавленість у русі, подіях та переживаннях дитини, яка вчиться, та безумовна любов. Від команди школи - збалансованість  та природовідповідна продуманість структури, щирість стосунків, емпатія, прийняття та методологічний професіоналізм, що допомагатимуть дітям вчитися, долати власні перешкоди та зростати.

    Першого налаштувального тижня виявилося недостатньо. Дітям було важливо пробудувати нові зв'язки як між собою, так і з нами, дорослими. Необхідно було мати час для сприйняття нової ролі Я - учень. Для допомоги ми зробили такий ролик-натхнення. Другий тиждень продовжив цю роботу над вживанням в процеси. Можу сказати, що для багатьох тільки з завершенням першого циклу прийшло усвідомлення що це означає - вчитися. А для самих найменших та тих, хто перейшов з традиційної школи, цей час іще триває. 

    Часом необхідно знову пройтися по колу. Не гнатися, накопичуючи інформацію, яка пройде крізь пори пам'яті згодом. Все що відбуваєтся в початковій освіті (6-12 років)  це освоєння якостей для самостійного навчання, зростання далі. Це такий собі "екзоскелет" чи "інструмент" без якого важко потім взяти бажане. Щось завжди буде заважати, обмежувати. Всі заняття - це ЧЕРЕЗ що нарощується ця сила й потужність. Тільки пізніше стане зрозумілим, куди її застосовувати. Років близько 15.

Складний вибір з розмаїття


Популярна думка, що дітей потрібно дивувати, постійно захоплювати, щоби таким чином стимулювати зацікавлення в навчанні. Пересиченість від надлишку вражень та пасивність - скоріше це все, що є в сухому залишку від таких зусиль.  

В нас ситуація виглядає по-іншому. Ми хотіли зменшити кількість курсів за вибором. Але нашим дітям виявилося замало.  Сьогодні вже 12 курсів за вибором. Майже всі діти йдуть по верхньому ліміту, що передбачений для обрання для цього віку.


Вони навіть не хочуть зупинятися на тих навичках, які ми пропонували для відпрацювання: навички читання, письма, рахунку, тощо. Наприклад, з'явився запит на красиве письмо. Мається на увазі - "як відпрацювати власний характерний почерк". 

Але якщо говорити про задачу школи - це не тільки і не стільки ресурсно надати можливість працювати с класними майстрами (що ми і робимо), але допомогти пройти через свої власні вибори та зустрітися зі своїми власними "граблями" від  "не тих" виборів. Зіткнутися з необхідністю  планувати та передбачати можливі наслідки перевантаження чи браку часу. Це саме ті якості, які краще напрацьовувати тут, ніж потім стикатися з ними "несподівано" в дорослому житті.  

SCRUM5keyCurriculum 


Багато питань від батьків було про SCRUM. Як це в навчанні? Яка мета? І що він дає? Тому ми надали можливість спробувати роботу за цією методикою самим батькам. 




Всім сподобалося. Цікаво, що змогли досягнути більшого результата чим поодинці. Робота так захопила, що попри пізню годину та біганину дітей, одна  була прикрість - чому так мало часу. 

Методика SCRUM зістикувалася з нашою освітньою програмою 5keys www.spilno.school і стала комплексною новою освітньою програмою, що дозволяє нам досягати залученості дитини у її навчання.  

Зміст, методика і організація процесів Спільношколи відбуваються за принципами роботи, що викладені в результатах дослідження Організації економічного співробітництва та розвитку -  Інноваційні освітні середовища та відповідає індикаторам сучасним інноваційних освітніх середовищ.

Шлях триває. Генеруємо ідеї та діємо! На зв'язку На зв'язку!